Забуті королівни.частина перша і друга

[mokosha]

- Ой, ні, що, знов ріплей?? - скривилась вона. - Бляха...що ж робити? Думай!..Є!
Дівчина полізла під стіл. Не знати чому, але вона знала, що історія повториться... щось не те діється, але ті самі події. Дежа вю... Ні...вона змінить хід подій! Не дасть Мольфару вбити сестру! Тому тільки-но пірнула під стіл, почала шукати взуття Ані, і сказала бігом тихо повзти за нею. Тільки-но та пірнула під стіл і почала швидко, але обережно, рухатись до виходу, як обоє почули різкий надзвичайний звук, ніби вибухнула бомба, загримів грім. То дійсно був вибух... Все затряслось і залунав голос, що наводив жах, від якого кров в жилах холола і завмирало серце, рухаючись з шаленою швидкістю потім. Якогось Бена, як виявилось, не тільки Катрін та Анна повзли під столом до виходу( та тільки двоє мали втекти).
 - Лу, ти чого? Не повзи за нами! То підозріло буде! Май совість! Тобі нічого не грозить! То тільки наші життя в небезпеці! - встигла сказати Катя перед тим, як залунав той страшний голос:
 - ДЕ ВОНИ??? Катрін і Анна! Ви від мене не сховаєтесь далеко! Тікайте-не-тікайте, знайду! Скоро знайду! Тоді ви ще дужче пошкодуєте, що втекли, малі нахаби!
 - Як? Чому? Кать, поясни що таке! - плакала Аня.
 - Сестричко, будь ласка, не плач! Він почує нас! То монстр, який чує навіть дзижчання мухи в хаосному шумі! Він поганий! То він вбив тата! То він катував маму! То йому ми не можемо відімстити і то він нас зараз хоче вбити, бо нам по 16 років!
 - Чого так?...Чого так???
 - Не знаю...минулого разу не розгадала і цього разу не знаю...
 - Ти про що?
 - А, не зважай...
 - А... - і тут дівчина замовкла, здивовано хапаючи ротом повітря.
Кет повернула голову. За кілька метрів від них стояв Мольфар. Той дикий погляд був вбивчим. Спокійним голосом та огидною посмішкою він сказав:
 - Ку-ку! Так скоро покидаєте банкет? Жаль...є
Крик, якого досі не чув світ, вирвався у Каті :
 - Аня, тікай! - крикнула вона на повне горло.
Дівчата кинулись в різні сторони, та Мольфар сьогоднішньою першою жертвою вибрав Катю.
Вона бігла, спотикаючись та раптом пірнула в басейн, перехід якого привів до великого купола, переповненого водою. Чарівник, по-іншому його не назвеш, тінню скользив за нею. Дівчина прикинулась, що потонула в воді в тому куполі. Він "лягнув" біля неї. Відкривши одне око дівчина побачила, що верх відкривається. Там ще стояла тітонька, вкрай збентежена подіями в залі. Думаючи, що Мольфар втопився, вона почала борсатись та стукати по ковпаку, але тітка мов не помічала. Коли ж помітила і підійшла, "прокинувся" й Мольфар, який вщент розбив все. Тільки-но Кет хлебнула повітря, як знов почала бігти.
Сльози бігли по її очах, паніка охопила кожну клітинку тіла. Думка була одна : "Мольфар біжить за мною, а не за Аньою. В неї є шанс вижити".
На обох дівчатах були мамині передсмертні подарунки - ланцюжки, які тепер вони ніколи не знімали. Згадавши про це, вона повернула голову, щоб подивитись чи сильно відстала від ворога.
Щось дивне відбувалось. Чарівник, хоч був у повітрі, тепер не міг поворухнутись. Кет зупинилась. Тепер його кидало в різні сторони...
Несподівано зліва вибігла Аня.
 - Тікаймо звідси!!! - все що вирвалось в Каті.
Вони не знали куди біжать, що сталось з Мольфаром, що з ними буде... Вони йшли на зустріч нічній прохолоді...
Не знаючи як, не знаючи чому, вони опинились в м’якеньких ліжечках. Ранкове проміння ніжно розбудило їх...Так...життя продовжувалось. Їх по дорозі знайшла жінка, яка була в розквіті сил. Звали її Анджеліна. Вона дала дівчаткам дім та стала для них мамою. Катя та Аня закінчили школу під чужими іменами, на випускних фотографіях не світились.
Пройшло три роки... Три спокійних роки... Вони сподівались, що ніколи більше не побачать свого ворога, про якого ніколи не розказували Анджеліні, а та, в свою чергу, не розпитувала нічого.

 - Хух, ну як тобі сьогоднішні пари?
 - Нудота.
 - А мені цікаво. Астрономія супер !
 - Хм... Дійсно, астрономія приваблює...
Говорячи про пари, дівчата дійшли до дому. це був сімнадцятиповерховий новий будинок з великим ліфтом та ідіотським власником будинку. Дівчата його не любили. Не любила й мама. Він вічно придирався, що чиясь собака гадить біля під’їзду чи хтось надто гучно включає музику.
Дівчат не любив, бо "звалились як сніг на голову" жінці, до якої він довгий час залицявся і вже збирався одружитись. І от "ці дві" перебили йому плани - Анджеліна була зайнята тільки дівчатками та роботою. На Еріка в неї часу не було, і він страшенно лютував.
 - Задрипанки, скажіть Анджеліні, що я її чекаю в себе. - пролунало наказовим тоном сьогодні до них.
 - Перепрошую, Еріку, але якщо ти за три роки ще не вивчив, може за четвертий вивчиш, що нас звати Аня і Катя. - Мовила Аня.
 - Нашо мені вчити? Ви ж й так скоро з’їжджаєте звідси...бугага... - зайшовся господар дурним сміхом.
 - Ага...Твоє скоро так як й в нас, за чотири роки? - іронічно посміхнулась Кет.
 - Смійтесь-смійтесь..Маму покличте! - гаркнув він на них.
 - Не кричи, як курка. Покличемо.
Заїхавши на десятий поверх, вони привітались і сказали, що Ерік знову хоче її бачити.
 - Ото йолоп! Я ж казала, що нічого між нами й бути не може, якщо він вас не полюбив. - Мовила мама. - Дівчатка, на столі спагеті. Ще гаряче. Йдіть гамати, смачного! - побажала Анджеліна і, буркочучи, пішла на ліфт.

 - Знаєш, у мене неприємне відчуття...Ніби щось має статись...Щось погане...
 - Не повіриш, в мене теж таке відчуття...
 - Він близько! - сказали зі страхом обоє.


 - І не знайде нас, якщо не називатимемо його ім’я... принаймі певний час побудемо в затишші..
 - Ага... Мамі не треба нічого знати. То завдасть їй удару.
 - Погоджуюсь.
Якраз була сказана остання фраза, як повернулась обурлива мама.
 - Який жах! Він знов мене домагався! Зараза! Заїду якось йому в одне місце... Коли будемо через кілька років звідси виїжджати. - Зупинила слова, подивилась на дівчат, на стіл, і знову вибухнула - Ви ще не поїли??? Я для кого готувала, стояла пів дня біля плити???
 - Вибач, мамо, зараз поїмо, не злись. І ще одне: ми не маленькі, самі можемо щось приготувати...і тобі і собі...
 - Та знаю, що не маленькі... звикнути не можу, що виховую вас тільки три роки...
 - Ми розуміємо.
 - Не думаю.
 - Розуміємо! Ти ж три роки наша мама - посміхнулись дівчата.
 - Ну йой, вговорили... Які в вас плани на сьогоднішній день? Погуляти?
 - Ага, погуляти...
 - Мам, а не хочеш зі мною прошвирнутись по магазинах? розвіємось! - виникла ідея в Ані.
 - Хм... Гарна думка! Залюбки! А ти, Кет, що будеш робити?
 - Мабуть, піду пофоткати і засмагати...
 - Сама?
 - Так. Маю дещо обдумати...
 - Ти впевнена? - напружено запитала сестра.
 - Авжеж! Ідіть розважайтесь.
 - І ти не сумуй.
За годину вдома нікого не залишилось. Кожен пішов по справах.
Кет гуляла по набережній. Легкий прохолодний вітерець додавав сил. "Так, він близько" - думала вона. Що буде далі - не знала.
Задуманий вигляд дівчини додавав їй чогось міфічного. Схожа вона була на красиву принцесу забутого королівства.
Тут дещо привернуло увагу Каті. Пильно вдивившись, вона побачила гарного хлопця з темними кучерями та дуууже красивими очима. Миттю згадала, що бачила це обличчя кілька годин тому. Не вагаючись, підійшла.
 - Ти хто такий і чого слідкуєш за мною? - войовниче запитала вона.
 - Я Нео. - відповів той. - Я не слідкую. Я фотограф. Ти дуже гарна і фотогенічна. Хочеш переглянути свої знимки?
 - Хм... - розтанула дівчина - Давай. Оу, та в тебе талант!
 - Дякую. Люблю займатись улюбленою справою.
 - Воно й не дивно. - вперше посміхнулась Кет.
 - Хи-хи. А ти цікава дівчина.
Базікаючи вони й не помітили, як пройшов час. Було вже пізно й темно, коли Нео проводив Катю додому. Хоч вона й повнолітня, та їй здорово влетіло... Сестра хвилювалась:
 - Совість би мала! Гуляти в таку годину! Сподіваюсь, ти мала поважну причину...
 - Та мала... Здається я друга знайшла...
 - Оу, хвайно, - усміхнулась Аня, - Нарешті ти почала хоч комусь довіряти.
 - Ага. Він фотограф. Бачила б ти ті пейзажі...
 - Мммм... Цікаво-цікаво. Які в тебе плани на завтра?
 - Універ і, мабуть, погуляю знову з Нео...
 - О, то його Нео звати... Він часом не з нашого універу? На журналістиці вчиться, останній курс?
 - Таак... Ти його знаєш?
 - Та так... Натка і ще багацько дівчат западали на нього. Та він всіх відшивав. Не той стиль життя.
 - Ууу..круто... Не нав’язуєшся ти комусь, то хтось нав’яжеться тобі... вау... Окі, йдемо спати. Ще маємо день, щоб підготуватись до заліку.
 - Точно. Топаємо.
За двадцять хвилин дівчата лежали в ліжечках і мріяли, щоб завтрашній день був спокійним.
То було сюрпризом, коли в універі Ані запропонували поїздку в сонячні Карпати. Чому тільки Ані - ніхто не знав, адже сестри по успішності були рівними. Катя вирішила, що нехай Аня поки що їде подалі звідси - не буде ризикувати життям сестри, бо передчувала, що небезпека близько...навіть дуже близько...



 

Comments

[huliganka50.livejournal.com]

Мені сподобалось :))) Чекаю продовження :)